День жалю... День скорботи, печалі
Запалив нашу пам’ять. Свічки –
Це ті душі, листочки опалі,
Хто став тінню в голодні роки.

 

Не згасає Свіча Пам’яті про найчорніший час в історії нашої держави. Тому кожного року в кінці листопада місяця звучить набат скорботи по всій Україні. Із настанням темряви люди запалюють і ставлять свічку на підвіконня так, щоб її було видно з двору – на знак пам’яті про мільйони загублених життів наших співвітчизників.

У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої землі. Без стихії, без засухи, без війни - в самому центрі Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу від 7 до 10 мільйонів людей.

Вшановуючи пам’ять загиблих у районній дитячій бібліотеці для дітей організована книжкова виставка-осмислення «Щоб не плакали душі голодні, свічку пам’яті ти запали».

Кожний розділ її - фрагменти страшного геноциду та страти українського народу, гіркий плач та заклики про допомогу.

У розділах виставки: «Холодний подих згаслої свічі», «Стежинами скорботи», «Неспечений хліб, не прожиті долі», «Страждання, муки й горе мого народу»- спливають роки страждань, мук і безнадії простого народу.

 Ми ― нащадки тих, хто вижив, і не маємо права на забуття. Нехай сьогодні наша память стане храмом духовності, храмом Скорботи і Пам’яті за кожну невинну душу та стане страшним уроком для поколінь.

 

 Знов прокинулись ранки холодні.
Дощ хрестами в сніжинках застиг.
Поминаючи мертвих сьогодні,
Ми рятуєм майбутнє живих.